Народна демонологія
Оновлено: 18 серпня 2026
Народна демонологія — розділ фольклористики, що вивчає уявлення про надприродних істот і про людей із надприродними властивостями. Слово «демонологія» тут дослідницьке: воно називає предмет вивчення, а не оцінює істот.
Що це таке
Термін належить науці, а не селу. Ніхто в традиційній громаді не казав «демонологія» — казали про нечисту силу, про знаючих людей, про те, «що буває».
Предмет цієї галузі ширший, ніж здається на перший погляд. Це не лише істоти, а й місця та час зустрічі з ними, способи захисту, а також люди, яким приписували надприродні властивості.
Звідки матеріал
Основа — польові експедиції XIX і початку XX століття. Записувачі ходили селами й фіксували почуте, часто з іменами оповідачів і назвами сіл, тож сьогодні можна простежити географію кожного мотиву.
Жанри розрізняють за тим, як подавав розповідь сам оповідач. Бувальщина — випадок, який нібито стався зі знайомою людиною. Переказ — те, що передають з чужих слів. Казка ж від початку подається як вигадка, і слухач це знає.
Різниця тут не формальна. Відьомські мотиви в бувальщині — це те, у що вірили й через що страждали живі люди; ті самі мотиви в казці — лише сюжетний хід.
Що вивчає
Типологію істот та їхні ознаки. Обставини зустрічі — межові місця й межовий час. Способи захисту й розпізнавання.
Окремий і найважчий предмет — соціальна функція цих уявлень: кого й за що громада називала відьмою, як підозра формувалася з чуток і чим це закінчувалося для звинуваченої.
Обережно з термінами
«Демон» у назві не означає християнського біса. Багато істот народної демонології амбівалентні: вони не зло, а сила, з якою домовляються або якої уникають.
Друга пастка — сучасні «енциклопедії слов'янської міфології», де польові записи стоять поруч із реконструкціями без жодної позначки. Читаючи такі книжки, варто щоразу питати: це хтось розповів етнографу — чи це хтось вивів із порівняння?
Чому це не лише про істот
Демонологічні уявлення мали цілком земні наслідки. Підозра у відьомстві падала на конкретну жінку — найчастіше самотню, стару, чужу в селі або просто заможнішу за сусідів.
За такою підозрою йшли бойкот, побиття, вигнання з громади, а в окремі періоди — і смерть. Тому народна демонологія вивчає не лише те, у що вірили, а й те, як віра ставала механізмом суспільного тиску.
Це найважливіша причина читати такі матеріали як історію, а не як набір колоритних оповідок про нечисту силу.
Часті питання
Уявлення про надприродних істот, місця й час зустрічі з ними, способи захисту, а також про людей із приписуваними надприродними властивостями.
Бувальщину подавали як справжній випадок із життя знайомої людини, а казку — як свідому вигадку.
Ні. Це дослідницький термін; багато істот народної демонології амбівалентні й не належать до категорії зла.
З польових експедицій XIX — початку XX століття, коли записувачі фіксували оповіді з голосу, зазначаючи село й оповідача.
- Володимир Гнатюк, «Знадоби до галицько-руської демонольогії», Етнографічний збірник НТШ, т. 15, 1904· фольклор
- Володимир Гнатюк, «Знадоби до української демонольогії», Етнографічний збірник НТШ, т. 33–34, 1912· фольклор
- Павло Чубинський, «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західноруський край», Санкт-Петербург, т. 1–7, 1872–1878· фольклор
- Анатолій Пономарьов (упоряд.), «Українці: народні вірування, повір'я, демонологія», Київ: Либідь, 1991· академічне
- Антін Онищук, «Матеріали до гуцульської демонольогії», Матеріали до української етнольогії, т. 11, 1909· фольклор