Той світ і тридев'яте царство

Той світ і тридев'яте царство — дві народні назви віддаленого простору поза межами буденного людського життя. Перша означає потойбіччя, царину мертвих; друга — казкову формулу недосяжно далекої землі, куди прямує герой.

Етимологія та походження

Вислів «той світ» — прозора мовна конструкція: займенник той протиставляє простір живих і простір мертвих чи невидиму, недосяжну сторону буття. У слов'янській та українській традиції він означає насамперед уявний простір померлих.

«Тридев'яте царство» — формульний казковий зворот. Число тут працює як маркер максимальної віддаленості, а не як точна лічба. У багатьох казкових текстах це вже радше умовний топос, ніж пряма назва потойбіччя.

Спорідненим є питання, звідки походить вислів за тридев'ять земель. У фольклористиці його тлумачать як казкову формулу наддалекої дороги поза звичним людським простором — не як опис реального маршруту.

Обидва вислови варто читати на тлі загальної моделі світу: у народній космології простір ділився на освоєний і чужий, а межа між ними докладніше описана в статті про Світове дерево і будову світу.

Як уживається в традиції

У народних віруваннях уявлення про потойбіччя у слов’ян не зводяться лише до християнських раю чи пекла. Потойбіччя мислилося як окрема сфера буття, пов'язана з душами померлих, предками та дорогою після смерті.

На питання, де за повір'ями той світ, відповіді різні: за водою, за лісом, за небом, під землею або на далекому краї. Це не фіксована точка на мапі, а повторюваний образ віддалення й недосяжності.

У похоронній обрядовості дорога на той світ у похоронному обряді — важливий мотив: покійника проводжають як мандрівника, якого треба правильно вирядити в останній шлях. Детальніше про цю логіку — у статті про похоронний обряд і поминки.

Паралельно культ предків підтримує уявлення, що душі померлих не зникають безслідно, а лишаються причетними до життя роду через поминальні дні та обрядові дії.

Пов'язані терміни

Близьким за темою є вирій і потойбічний світ: вирій — образ теплої, благодатної, часто небесно-райської країни, куди відлітають птахи і де, за деякими джерелами, перебувають душі. Це один з образів далекого краю, а не синонім усього потойбіччя.

Термін нав у слов'янській міфології пов'язують зі світом мертвих або душами померлих. Сучасна наука обережно ставиться до спроб будувати на цьому слові повну систему на кшталт пізньої схеми Яв-Нав-Прав — таку конструкцію варто сприймати як довідковий місток, а не давню усталену модель.

Межа між світами в народних віруваннях мислилася як міст, ріка, поріг, вікно, двері, перехрестя, кладовище чи вода — місця небезпечного, але можливого переходу. Тема зимового згасання й смерті також пов'язана з постаттю Марени в календарній обрядовості.