Лексикон Міфосвіту

Алатир — «білий горючий камінь» із зачинів замовлянь, що лежить на острові серед моря й позначає центр світу. Образ найповніше засвідчений у східнослов'янських замовляннях, а в українських записах трапляється рідше, ніж прийнято вважати.

Билиця, бувальщина, переказ — жанри усної народної прози про правдиві на вигляд події та пам'ять роду.

Вирій — у народних уявленнях теплий край на краю світу, куди на зиму відлітають птахи й куди після смерті йдуть душі. Це не церковний рай, а окремий образ народної географії потойбіччя.

Межа — рубіж між своїм і чужим у народному світогляді, а межовий простір — місце, де цей рубіж стає відчутним: поріг, перехрестя, берег, узлісся. Саме там, за віруваннями, найлегше зустріти надприродне.

Той світ і тридев'яте царство — потойбіччя й казковий далекий край у народній уяві українців: різниця значень і вживання.

Яв, Нав і Прав — три рівні світобудови, якими в сучасних переказах описують слов'янську картину світу: світ живих, світ померлих і вимір вищого закону. Формула походить із «Велесової книги», яку філологи вважають підробкою XX століття, тож давньою народною системою вона не є.

Коровай, дідух і кутя — три головні обрядові предмети із зерна: весільний хліб, різдвяний сніп і святкова каша. Усі троє поєднували стіл живих із предками та з майбутнім урожаєм.

Кумир, ідол і бовван — три назви статуї божества, якій поклонялися язичники; капище — місце, де така статуя стояла. Перші дві назви книжні, бовван — слово живої української мови.

Обряд — дія з усталеним порядком, звичай — усталена норма поведінки, прикмета — знак, за яким тлумачили майбутнє. У побутовій мові ці слова змішалися, хоча описують вони різні речі.

Пострижини, посад і покривання — обрядові дії, якими громада позначала перехід людини в новий статус: перше стриження дитини, садовіння молодих на почесне місце й покривання голови молодої. Спільне в них те, що зміну робили видимою для всіх.

Оберіг — предмет, знак або дія, яким приписували здатність відводити лихо від людини, дому чи худоби. Ладанка — найпоширеніший носимий різновид оберега: мішечок з ладаном або освяченим зіллям, який носили на шиї.

Чур і чурання — словесна формула межі й захисту в українській мовній традиції: походження, вживання, пов’язані образи.

Вища міфологія — рівень богів із власними іменами й культом; нижча — світ духів, прив'язаних до місця чи ситуації. Для української традиції незрівнянно краще засвідчена саме нижча міфологія.

Дводушність — карпатське уявлення про людину з двома душами: одна лишається в тілі, друга виходить уночі й діє окремо. Таких людей називали двоєдушниками й пояснювали через них нічні польоти, перевертництво та раптову негоду.

Духи-господарі — клас істот нижчої міфології, прив'язаних не до людини, а до місця: хати, хліва, лісу, води, поля чи лазні. Кожен порядкує своєю територією й вимагає дотримання правил.

Народна демонологія — розділ фольклористики, що вивчає уявлення про надприродних істот і про людей із надприродними властивостями. Слово «демонологія» тут дослідницьке: воно називає предмет вивчення, а не оцінює істот.