Велесова ніч: чи було таке свято

Кожної осені хтось обов’язково запалює свічку й каже: сьогодні Велесова ніч, так робили предки. Але в літописах, фольклорних збірках і церковних календарях такого свята немає. Назва прийшла з неоязичницьких текстів кінця ХХ століття, а не з глибини віків. Це не означає, що кінець жовтня був порожнім днем у народному календарі — просто там жила зовсім інша традиція.

Звідки взялася назва «Велесова ніч»

Фольклористичні та етнологічні матеріали не фіксують жодного українського свята під такою назвою в ніч із 31 жовтня на 1 листопада. Публічні твердження про нього з’явилися не в класичних записах ХІХ–ХХ століть, а в сучасному неоязичницькому середовищі.

У медійних поясненнях останніх років походження назви прямо пов’язують із книгою «Велес», яку 2003 року видав російський неоязичник Ілля Черкасов під псевдонімом Велеслав. Це авторська релігійна реконструкція, а не етнографічний запис живої традиції. В українському інформаційному просторі сама назва стала помітною приблизно з 2015–2016 років, а близько 2019-го її почали масово ототожнювати з Геловіном.

У самій книжці йшлося не про гарбузи й маски. За нею, цієї ночі Велес насилає віщі сни, волхви й дівчата ворожать, а наступного дня варять обрядову кашу й не їдять телятини. Ще раніше, 1997 року, таку саму назву вжила українська популярна книжка «Міфи та легенди давньої України» — але для ночі перед Різдвом. Інші неоязичницькі тексти сталої дати не дають узагалі. Автори не сходяться навіть у тому, коли це свято мало б бути: з обрядом, який справді побутував, так не буває.

«Її не засвідчено ні в фольклорі, ні в етнографічних джерелах, — навіть якихось натяків на це нема» (релігієзнавиця Галина Лозко в коментарі RFI, 2024)

Не приймають цієї ідеї і в українському неоязичницькому середовищі — про це говорить культурологиня Наталія Лисовець.

Таке походження варто називати прямо, бо воно пояснює головне: перед нами не забуте давнє свято, а продукт сучасної кабінетної міфології — коли бажаний образ давнини створюють уже в наш час, спираючись на уривки реальних джерел.

Велес у давніх джерелах — що насправді відомо

Сам Велес, або Волос, — не вигадка. Його ім’я трапляється в договорах Русі з Візантією 907 і 971 років, де його згадують поряд із Перуном і характеризують як «скотія бога» — покровителя худоби й майна. Це реальний писемний слід, а не фантазія.

Але жодне з цих джерел не дає дати, обряду чи окремого свята наприкінці жовтня. Між згадкою імені в договорах Х століття і сучасною датою 31 жовтня лежить порожнеча, яку заповнюють уже пізніші автори. До речі, тут часто згадують Велесову книгу як нібито давній текст про культ Велеса — проте наукове філологічне середовище давно визначило її як пізню підробку, не придатну як історичне джерело.

Пізніший слід культу теж веде не в жовтень. Після хрещення опікуном худоби став святий Власій, у якому дослідники бачать наступника Велеса, а його день припадав на 11 лютого за старим стилем — посеред зими.

Тому коректніше розділяти два шари: реальне ім’я божества в давньоруському тексті — і сучасний обрядовий сценарій, вибудований навколо цього імені вже в наші дні.

Дмитрівські діди: що було наприкінці жовтня насправді

У народному календарі кінець жовтня — початок листопада справді мав обрядовий зміст, тільки геть іншого роду. Це час осінніх, або Дмитрівських дідів — поминальних днів, коли родина вшановувала померлих родичів.

Дмитрівська субота в різних місцевостях припадала на дещо різні дати наприкінці жовтня чи на початку листопада. Готували поминальну вечерю, символічно запрошували померлих до столу, залишали для них частину страв. Це пряме продовження культу предків, вплетеного в річний цикл, а не маскарад і не заклинання духів.

Етнологи зауважують, що частину того, що приписують «Велесовій ночі», — вечерю для померлих, тихе поминання роду — взято саме з Дідів, які на Поліссі відзначають і досі.

Різниця принципова: Дмитрівські діди — про пам’ять родини й тиху розмову з минулим, без костюмів і атракціону. Саме цей шар традиції реально підтверджений польовими записами, на відміну від «Велесової ночі».

Геловін і новий звичай для цієї дати

Сучасний Геловін у ніч із 31 жовтня на 1 листопада в Україні прижився як міське, молодіжне й переважно розважальне явище — костюми, гарбузи, вечірки. Він не виростає з українського народного календаря, а приходить як запозичена мода.

Коли цю ж дату хтось називає українським Геловіном і одночасно Велесовою ніччю, виходить подвійна підміна: іноземне свято видають за національне, а назву без історії — за давню традицію. Можна спокійно відзначати цей вечір як сучасну розвагу, не приписуючи їй статусу забутого обряду предків.

Чесніше розділити два святкування: вечірка з гарбузами — це про сьогодення, а Дмитрівські діди — про реальний зв’язок із родом, задокументований у традиції.