Зимові свята: від Введення до Водохреща

Зимовий цикл народного календаря відкриває Введення і закриває Водохреще. Між ними — півтора місяця, де тихі постові вечори змінюються колядою, а галасливе рядження — освяченням води. Це найдовший і найщільніший із чотирьох сезонів, на які ділиться рік українських свят.

Тримають сезон разом три речі. Перша — піст: Пилипівка починається за кілька днів до Введення і триває до Святвечора. Друга — господарський рік: польові роботи скінчено, зерно в коморі, і на думці вже наступний урожай. Третя — родина: живі сходяться за одним столом і кличуть до нього померлих.

Тут зимові свята в Україні зібрано в тому порядку, у якому вони йдуть одне за одним. Дати подано за новоюліанським календарем, на який Православна церква України перейшла 1 вересня 2023 року. Громади, що тримаються старого стилю, святкують те саме на тринадцять днів пізніше.

Коли починаються й закінчуються зимові свята

Початком зими в народному календарі було не 1 грудня, а Введення. Цього дня, за повір'ям, починався новий господарський рік. Польові роботи скінчено, реманент схований, господині сідають прясти.

Перші морози зустрічали ще раніше: про день Михайла, 8 листопада, казали «Михайло зиму привів». Проте це ще осіннє храмове свято, і до зимового кола його не зараховують.

Кінець сезону — Водохреще. Після нього стихають колядки, і село вертається до буднів.

Усередині цього відтинку є власний поділ. До 24 грудня триває піст: вечорниці без танців, пісний стіл, жодних весіль. Від Різдва до Водохреща тягнуться святки — дванадцять днів, коли уникали важкої роботи й ходили в гості.

Межі не були однакові всюди. Подекуди різдвяний час рахували аж до Стрітення 2 лютого. Але то вже інша тема — зустріч зими з весною.

За старим стилем, яким жили до 2023 року, ті самі свята припадають на тринадцять днів пізніше: Введення — на 4 грудня, Андрія — на 13-те, Миколая — на 19-те, Святвечір — на 6 січня, Різдво — на 7-ме, Маланка — на 13-те, Василя — на 14-те, а Водохреще — на 19 січня. Саме ці дати стоять у старих календарях і досі чинні для громад, що не змінили стилю.

Що спільного в зимових святах

Перший спільний мотив — початок. Зима повна «перших разів», за якими вгадували рік. На Введення стежили, хто перший зайде до хати. На Василя перший посівальник був таким самим полазником. Загадували на перший сніг, першу зорю, першого гостя.

Другий — зерно і хліб. Кутя стоїть на столі тричі: на Святвечір, на Щедрий вечір і перед Водохрещем. Дідух — сніп на покуті — пов'язує минулий урожай із майбутнім. Зерном посівають, калиту печуть гуртом. Що означають ці обрядові страви, пояснює словникова стаття «Коровай, дідух і кутя».

Третій — обхід. Гурти ходять від хати до хати: колядники на Різдво, щедрувальники й ряджені на Маланку, посівальники на Василя. Господар, який їх не прийняв, ризикував лишитися без побажання на рік.

Четвертий — померлі. Зимова вечеря завжди має ще одного гостя. Для предків лишають кутю, ложку, місце за столом.

П'ятий — молодь і доля. Від Катерини до святок дівчата ворожать про заміжжя, а парубки й дівчата сходяться на вечорниці.

Зимові свята за датами

Тло всього сезону — Пилипівка. Так у народі звуть Різдвяний піст, що починається 15 листопада, наступного дня після апостола Пилипа. У цей час не справляли весіль, не їли м'ясного й молочного та завершували господарські справи.

Введення припадає на 21 листопада. Головне цього дня — перший полаз. Якщо зранку до хати зайде молодий здоровий чоловік, та ще й із грішми, рік буде добрий. Старий, хворий чи бідний гість віщував протилежне.

Катерини, 24 листопада, — свято дівочої долі. Удосвіта дівчина зрізала в саду вишневу гілку й ставила у воду. Зацвіте до Маланки — буде весілля. Опівночі долю кликали з воріт: «Доле, доле, йди до мене вечеряти!»

Свято Андрія, 30 листопада, — найвідоміший молодіжний вечір зими. У ніч проти нього дівчата ворожили на судженого. А ввечері сходилися разом із парубками, і починалося все з калити. Це великий корж, який дівчата печуть гуртом, підвішують до сволока й кусають без рук — під жарти всього товариства.

Варвари й Сави, 4 і 5 грудня, — тихі дні заборон: не пряли, не ткали, не прали. Приказка про них точна, як прогноз: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить». Від Варвари, казали, день починає прибувати.

Миколая, 6 грудня, — день святого, якого в народі мали за найближчого заступника. У Галичині святий Миколай здавна приносив дітям подарунки, і тепер цей звичай знають по всій країні. Чим він різниться від новорічного діда, пояснює порівняння «Святий Миколай і Дід Мороз».

Між великими датами стоять менші. На Наума, 1 грудня, дітей уперше вели до школи: «хай наука на ум піде». Про Спиридона, 12 грудня, казали, що сонце повертає на літо, а зима — на мороз. Від цього дня починали колоти кабанів і готувати птицю до Різдва.

Святвечір, 24 грудня, — осердя сезону. Удосвіта господиня викрешує «новий огонь» і розпалює ним дванадцять полін, що сохли дванадцять днів. Надвечір господар урочисто вносить дідуха й ставить на покуті. Господиня кладе під скатертину часник по кутах столу. До вечері з дванадцяти пісних страв сідають із першою зорею. Перед тим господар кличе з порога: «Морозе, морозе, іди до нас кутю їсти!» — про цей звичай розповідає картка Мороза.

Того ж вечора справляють різдвяне поминання предків. Родина молиться за померлих, зокрема й за тих, «що в лісі заблудилися, у водах утопилися». Кутю й ложки на ніч лишають на столі.

З 25 грудня починаються коляда та святки. Гурти з колядками й вертепом обходять двори, господарі обдаровують їх. Сам день Різдва минав без роботи — працювати вважали гріхом, — зате гостей приймали щедро. Час гостин триває до самого Водохреща.

Ті самі дванадцять днів — пора, коли ворожили найбільше. Святочні гадання стосувалися шлюбу, врожаю й долі родини в новому році.

Маланка і Щедрий вечір, 31 грудня, — найгучніший вечір зими. На столі друга, щедра кутя, селом ходять ряджені з Маланкою та Козою, під вікнами щедрують. Найвідоміша з тих пісень має власну історію — її розказано в матеріалі про «Щедрик».

Василя, 1 січня, починається вдосвіта. Хлопці з повною рукавицею зерна йдуть посівати: спершу вдома, потім по сусідах. Двері цієї ночі не замикали. Дівчатам посівати не годилося — щастя, за повір'ям, приносить лише хлопець.

Напередодні Водохреща, 5 січня, справляли Голодну кутю — другий Святвечір, із суворим постом до вечірньої зорі.

Водохреще, 6 січня, завершує цикл. На річці прорубували ополонку й ставили крижаний хрест, який обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Після водосвяття воду несли додому, кропили хату й худобу, а на дверях писали крейдою хрести. Зима на цьому не кінчалася, але свята — так.