Босоркун

Босоркун — постать із гуцульських і закарпатських переказів, яка стоїть на межі між людиною-чаклуном, нічним духом і перевертнем. У фольклорному матеріалі немає одного усталеного канонічного образу: десь це підступний чарівник, десь — істота, що змінює подобу, десь — сила, пов'язана з вітром і негодою. Саме ця мінливість і робить босоркуна впізнаваним карпатським типом, а не персонажем із чіткою біографією.

Походження та етимологія

Назва босоркун належить до ширшого карпатського мовного кола, куди входять також босорка і босоркань — слова, якими в різних селах називали і чаклунок, і нічних демонічних істот. Це не окрема вигадана назва, а частина спільного словникового поля, спільного для української, угорської, румунської та словацької традицій регіону.

Одна з версій пов'язує слово з тюркським basyrkan, що означало приблизно нічний жах. Цю етимологію варто сприймати як гіпотезу, а не доведений факт: джерела, що її наводять, самі підкреслюють її гіпотетичний характер. Точнішої, загальновизнаної етимології для босоркуна поки немає.

Як описують у переказах

У переказах босоркун рідко має постійну зовнішність. Найчастіше це на вигляд звичайна людина, яку підозрюють у чаклунстві, або істота, здатна перекидатися людиною-звіром. У різних записах цей персонаж зближується то зі злим мольфаром, то з перевертнем, то з безтілесним нічним духом — залежно від того, яке село й яка родина переказує історію.

Цікаво, що в гуцульських казково-легендарних текстах слово босоркун інколи означає просто знахаря-чарівника, без демонічного забарвлення. Тобто негативний, шкідливий образ — не єдиний: подекуди так називали людину з надприродним умінням, до якої зверталися і по допомогу, і з острахом.

У частині сюжетів босоркуна описують як істоту, що впливає на худобу, забирає молоко чи псує погоду. В окремих переказах його називають вітряником — тим, хто летить разом із вітром і стає невидимим для людського ока.

Ареал і небезпека

Босоркуна найчастіше вписують у карпатський простір: полонини, гірські ліси, вузькі дороги через перевали, відлюдні присілки. Це місця, де людина лишається сама на сам зі стихією, а орієнтири легко втратити — і саме тут, за переказами, найлегше зустріти босоркуна.

Небезпека цього персонажа рідко зводиться до прямого нападу. Куди частіше йдеться про приховану шкоду: псування молока й худоби, насилання страху й хвороби, збивання подорожнього з дороги вночі чи в негоду. Мотив, що така істота приходить разом із вихором або бурею, підкреслює: небезпека тут стихійна, майже безлика, а не персональна ворожість.

Де зустрічають у фольклорі

За наявним матеріалом, босоркуна згадують передусім у гуцульських та закарпатських оповідях — там, де взагалі розвинена традиція розповідей про нічних чаклунів і шкідливих духів. На Закарпатті стійко тримається традиція про босоркань і босоркунів як про місцевих чаклунів і відьомських істот, до яких сільська громада ставилася насторожено.

У сюжетному плані ці історії стоять поруч із карпатськими переказами про напад на худобу вночі та про раптове перевтілення людини, тобто входять у те саме оповідне поле, що й історії про вовкулаку чи перевертня, хоч і не зливаються з ними повністю.

У культурі

Окремого, легко впізнаваного місця в масовій сучасній культурі босоркун поки не здобув. Його риси частіше розчиняються в узагальненому образі карпатського чаклуна, нічної нечистої сили чи перевертня, ніж існують як самостійний, стабільно повторюваний персонаж. Перевірних прикладів саме з цією назвою в літературі, кіно чи іграх наразі немає — тому чесніше визнати цю прогалину, ніж вигадувати приклади.

Схожі істоти

Вовкулака — це передусім образ людини, що перетворюється саме на вовка, тоді як босоркун ширший за конкретну звірину форму й ближчий до типу чаклуна-шкідника.

Перевертень — загальна категорія істот зі зміною подоби; босоркун належить до неї лише частково, бо додатково несе риси нічного демона й гірського духу.

Відьма ближча до чистого чаклунського шкідництва, без обов'язкового зв'язку з нічним вихором чи гірською стихією, яка так виразно супроводжує босоркуна.

Упир шкодить інакше — через посмертну демонічність, а не через образ живого чаклуна чи перевертня, яким постає босоркун у більшості переказів.