Персонажі українських казок

У народній казці поруч діють богатир, хитра лисиця, лиха чарівниця й птах із вогняним пір'ям. Спільної природи в них немає. Казкових персонажів об'єднує роль у сюжеті: один випробовує героя, другий допомагає йому, третій стереже межу чужого царства.

Цю групу легко сплутати з демонологією. У водяника чи домовика вірили, з ними мали справу щодня. У дванадцятиголового Змія не вірив ніхто: казка сама попереджає про вигадку — «десь-не-десь, у деякім царстві». Тож її персонаж живе за законами оповіді, а не вірувань.

Є й постаті на межі. Чорт і відьма приходять у казку з бувальщин, але поводяться тут інакше. Їх можна перехитрити, а кінець однаково буде щасливим.

Які бувають казкові персонажі

Найзручніше ділити їх не за виглядом, а за тим, що вони роблять у сюжеті.

Герої та богатирі долають зло й повертають лад у родину чи громаду. Це і селянський син, і наймолодший із трьох братів, і силач чудесного походження.

Супротивники стоять героєві на дорозі. Серед них фольклористи називають змія, бабу-ягу, чорта, Оха. Поруч із чудовиськами діють цілком людські кривдники: цар, пан, піп, корчмар. Лиходієм у казці може бути й той, хто просто має владу.

Дарувальники та помічники дають героєві те, без чого він не впорається. Це вдячні звірі й птахи, чарівний кінь, шапка-невидимка, чоботи-скороходи, жива й мертва вода.

Окремий рід помічників — богатирі-побратими, що втілюють сили природи. В українських казках вони мають імена, складені з двох слів: Вернигора, Вернидуб, Крутивус, Сучимотузок, Завернивода. Так само утворено козацькі прізвища XVII століття. У сусідніх народів ці силачі звуться інакше, а в західних слов'ян часто не мають імен узагалі — лише ознаку: той, що річки повертає. Змальовано їх із гумором: Крутивус тримає на одному вусі шість вітряків і на другому шість.

Нарешті, є персонажі без чарів узагалі: бідняк і багатій, ледар і хитрун. Вони належать побутовій казці, де герой перемагає не мечем, а розумом.

Від жанру залежить і характер. У казках про тварин лисиця уособлює хитрість, а заєць — боягузтво. У чарівних казках дія сягає іншого світу. У побутових — не виходить за межі села.

Що спільного в казкових персонажах

Головне — функція важить більше за природу. Українська чарівна казка охоче міняє персонажів місцями. Ту саму роль у різних записах виконує то Змій, то Кощій, то чорт. Буває, що оповідач і сам їх не розрізняє: в одній галицькій казці у палаці живе «Змий, безсмертельний Козьолок».

Через це образи позичають риси один в одного. Смерть, схована в яйці, зазвичай належить Кощієві. Але в українських записах так само ховає свою силу й Змій: у скрині заєць, у зайці качка, у качці яйце.

Спільні в лиходіїв і сюжетні ходи. Один із найвідоміших — в'язень, якого герой звільняє власноруч. У льоху чи на брамі висить прикутий дванадцятьма ланцюгами Змій або Костій і просить води. Герой дає йому напитися — і той виривається та викрадає його дружину.

Друга риса — двоїстість. Баба Яга може викрадати дітей і переслідувати героя. Та сама Баба Яга дає йому пораду, коня чи чарівний предмет, якщо він поводиться як слід. Назавжди записати її в добрі чи злі не вдасться.

Третя — межа. Герой зустрічає такого персонажа на роздоріжжі, в лісі чи біля входу в чуже царство. Далекий край, куди він прямує, казка називає тридев'ятим царством. Чим воно відрізняється від потойбіччя, пояснює словникова стаття «Той світ і тридев'яте царство».

Звідки відомі персонажі українських казок

Казкові сюжети давніші за свої записи. Уже літописи XI–XII століть переповідають історію про Кожум'яку, що здолав чужинського силача. Власне казки згадуються в українських текстах від XVII століття.

Друкувати їх почали в ХІХ столітті. Перші публікації з'явилися в альманахах «Ґалатея» 1839 року, «Молодик» 1843-го та «Вінок русинам на обжинки» 1847-го. Далі вийшли великі зібрання: двотомник народних казок 1869–1870 років, том казок в експедиційних «Працях» 1878-го, галицькі казки 1899-го.

У цих записах видно, як спільні для слов'ян образи набули місцевих рис. Кощія українські казкарі перейменували на Костія — від слова «кість». Сам він у наших казках ослаб і поступився Змієві. Ступа й хатинка на курячих ніжках теж належать переважно російській казковій традиції: українська Баба Яга ближча до відьми.

Навіть саме ім'я «Яга» в українських записах трапляється зрідка. Частіше казкарі кажуть просто «баба», «стариганя», «Зміїха» чи «Залізноноса баба». На Закарпатті вона зливається з відьмою-босорканею, що живе в порослій мохом колибі. А роль доброї порадниці нерідко переходить до інших: святого Миколая, Юрія, Вітрової чи Сонцевої матері.

Змінився й чорт. У бувальщині він небезпечний, у казці — здебільшого смішний: людина обводить його круг пальця. Казкарі часто вбирають його по-панському й називають німцем: «такий убраний і в чорному капелюші».

Є в українській казці й лиходій, якого з іншими не сплутаєш. Ох діє лише в одному сюжеті — про хитру науку. На Наддніпрянщині це зморщений дідок із зеленою бородою по коліна. У західноукраїнських записах він більше схожий на чорта чи чорнокнижника й приходить паном у високій шапці. Живе Ох у могилі або на пагорбі, тобто на порозі того світу. Про те, як народна проза відрізняє «було» від «вигадано», розповідає стаття «Билиця, бувальщина, переказ».

Регіони теж додавали свого. У казках Західного Полісся й Волині в далеку дорогу нерідко вирушає героїня, а не герой.

Герої та лиходії казок: хто є хто

Баба Яга — найскладніша постать казки. Вона живе на межі лісу й людського світу та поєднує риси відьми, дарувальниці й викрадачки дітей. Читати про неї варто через її ролі, а не шукати однієї відповіді, добра вона чи зла.

Кощій Безсмертний — чаклун, чию смерть сховано поза тілом. Він викрадає наречену героя й стереже скарби у власному царстві. В українських записах цей образ трапляється рідше, ніж в інших східних слов'ян, і це окрема цікава історія.

Змій — головний супротивник української чарівної казки. Багатоголовий, він вимагає данину, викрадає дівчину й стає на двобій із богатирем. У казках Правобережжя поруч із ним часто діє його жіночий відповідник — Зміїха. Не плутайте його зі змією з повір'їв — звичайною гадюкою, якій приписували зв'язок із землею та скарбами.

Жар-птиця героєві не загрожує. Вона краде золоті яблука з царського саду, лишає перо, що світить, — і з цього починається довга дорога. Це персонаж-мета: її шукають, а не перемагають.

Велетні стоять трохи осторонь. Це герої не казок, а легенд: перші люди, що ходили лісом, як травою, і загинули в потопі. У казках велети трапляються рідше — зокрема як чудесні товариші богатиря, Вернигора й Вернидуб із казки про Котигорошка.

Богатирі мають власне коло. Котигорошко народжується від горошини й визволяє братів і сестру від змія. Кирило Кожум'яка, київський ремісник, перемагає змія, що брав з міста данину людьми.

Є й герої, яких пам'ятають із дитинства за однією казкою. Івасик-Телесик з'являється з деревинки, яку бездітна баба поклала в колиску. Він ловить рибу із золотого човника, доки змія не просить коваля викувати їй голос, як у його матері. Рятує Телесика не сила, а кмітливість: замість себе він саджає на лопату зміїну дочку Оленку, а додому його приносить гусятко.

Свої улюбленці є й у казках про тварин. Коза-Дереза оббріхує дідових синів і бабу, тікає з-під ножа й займає зайчикову хатку. Ведмідь, вовк і лисичка відступають перед її погрозами, а виганяє козу рак. Лисичка-Сестричка бере хитрістю: краде рибу в чумаків, а вовка вчить ловити її хвостом в ополонці.

Якщо ж цікавлять не казкові, а «справжні» страхи села — ті, у які вірили, — їх зібрано в огляді української нечистої сили.