Зілля й трави в обрядах

Зілля й трави в українських обрядах — це рослини з роллю: полин і часник стережуть поріг, клечання позначає Трійцю, калина говорить про рід і шлюб. Етнографія називає їх обрядовим зіллям. Важить тут не ботанічний вид, а те, коли рослину зірвали й що з нею зробили.

Майже кожне свято народного календаря має свою зелень. На Трійцю хату встеляють запашними травами, на Маковія несуть до церкви мак, на Купала плетуть вінки. Поза святами рослина теж не лишалася просто рослиною: в'язку часнику вішали біля дверей, а полин брали з собою в поле. Це не ліки й не прикраса, а предмет, який щось робить в обряді.

Єдиної системи при цьому не було. Значення тієї самої трави мінялося від села до села, і «довідника магічних рослин» традиція не знала. Тут ідеться про обряд і символ, а не про лікування.

Які бувають обрядові рослини

Ділити їх варто за тим, що рослина робить в обряді.

Захисне зілля стереже людину й дім. Сюди належать полин і часник — гіркі, з різким запахом. Їх носили при собі, клали на поріг і в колиску, вішали в хліві.

Святкова зелень позначає час. Клечання на Трійцю — це гілля на воротах і стінах та запашні трави на долівці: лепеха, чебрець, любисток. Купальський вінок і зілля, зібране в цю ніч, теж належать до свого дня й поза ним утрачають зміст.

Освячені рослини проходять через церкву. На Маковія святять воду, квіти й мак, на Спаса — яблука. Освячене потім клали за образи й берегли до весни. Навесні той мак розсівали по городу, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітали в коси.

Рослини-символи мало що «роблять», зате багато означають. Калина говорить про рід, дівочу красу й пам'ять. Її місце — весільне гільце, коровай і пісня.

До цього кола належать також верба, мак, рута й барвінок. Кожна з цих рослин має власні обряди. Свяченою вербою, наприклад, у Вербну неділю жартома били одне одного, примовляючи: «Не я б'ю — верба б'є, за тиждень Великдень». Кілька гілок господар одразу садив на городі. А діти ковтали по кілька свячених «котиків» — «щоб горло не боліло».

Що спільного в рослинних обрядах

Перше правило — час. Зілля, зірване «абияк», сили не мало. Купальські трави збирали в ніч свята або до сходу сонця. Клечання рубали напередодні Трійці, а запашне зілля рвали в суботу до сходу сонця. Мак мусив бути свячений саме на Маковія.

Друге — дія. Рослину майже ніколи просто не тримали в хаті. Її носили, вплітали, розкладали по кутах, обсипали нею двір, святили. Обряд — це те, що з рослиною роблять.

Третє — місце. Зілля клали там, де дім найвразливіший: на порозі, вікні, у воротах, біля колиски, у хліві. Клечання ставили на межі двору так само, як і в хаті.

Четверте — запах і смак. Захисними вважали рослини гіркі та пахучі: полин, часник, любисток, м'яту. Народне пояснення просте: те, що гидке людині, відлякує й нечисту силу.

Нарешті, обрядова роль не дорівнює лікувальній. Та сама трава могла бути і приправою, і ліками, і оберегом, але це різні вжитки. Як у традиції розуміли хворобу та її причини, описує окремий матеріал про лікувальні обряди. Ширше коло захисних предметів — не лише рослинних — зібрано в огляді про слов'янські обереги.

Як змінювалися рослинні обряди

Чимало з цих звичаїв пов'язують із дохристиянським уявленням про силу зелені, що оживає навесні. Прямих описів тієї доби немає, тож це висновок із пізніших записів, а не засвідчений факт.

Відомі нам форми вже зрослися з церковним календарем. Зелені свята стали Трійцею, зілля святять на Маковія, плоди — на Спаса. Народний звичай і церковне освячення тут давно не розділити.

Найбільше подробиць дають записи 1870-х років і пізніші описи народного календаря. Вони показують, наскільки строкатою була картина. В одних селах клечали кленом і липою, в інших — ясеном та осикою, а подекуди стріхи квітчали ще й листям лопуха.

Сьогодні багато з цього живе як сезонна традиція: лепеха й любисток на Трійцю, маковійчик у серпні, вінок на Купала. Вірування, що колись пояснювали кожну дію, здебільшого відійшли, а сама дія лишилася.

Зілля й трави в обрядах: що є що

Полин — найвідоміше захисне зілля. Гірку траву носили при собі, клали в хаті й вплітали в клечання. Найпотрібнішим він був у дні після Трійці. За повір'ям, русалка питає зустрічного: «Полин чи петрушка?» — і того, хто відповість «полин», не зачепить.

Цей час описує матеріал про Русальний тиждень. З понеділка по четвер після Трійці не купалися й не ходили самі в жито. Хто мусив іти, брав із собою полин і любисток.

Часник охороняв дім цілий рік. Його в'язки тримали біля входу й серед запасів, а зубці клали туди, де боялися зурочення. На Святвечір господиня клала під скатертину на чотири кути столу по голівці часнику — «щоб злу силу відігнати».

Калина — рослина іншого роду. Оберегом вона буває рідко, символом — завжди. Її кетяги прикрашали коровай і гільце, а кущ садили біля хати й на могилі. Це знак роду, дівочої краси й пам'яті.

Зелені свята і клечання показують, як рослина позначає святковий час. Хату, двір і браму вбирали гіллям, долівку встеляли запашним зіллям. Зелень мала оберігати господарство. А ще вірили, що душі померлих родичів приходять у ці дні до хати й ховаються в клечанні.

Літній пік — купальські традиції та цвіт папороті. У цю ніч плели вінки, прикрашали обрядове деревце й шукали квітку, якої не буває: папороть не цвіте. За переказом, хто її здобуде, той бачить закопані скарби й розуміє мову всякого створіння. Вінок після свята не викидали: його закидали на дах або берегли на горищі, бо купальське зілля вважали сильним. Що робили з вінками на воді, розповідає матеріал про гадання на Купала.

Спас завершує рослинний рік. На Маковія несуть до церкви китиці чорнобривців і васильків та достиглі голівки маку, на Яблучний Спас — перші плоди саду. Освячене клали за образи. Мак навесні розсівали по городі, а сухі квіти дівчата на Благовіщення вплітали в коси. А диким маком-видюком обсипали дім: вірили, що від цього пропадають усі хитрощі відьми.