Дводушність
Оновлено: 18 серпня 2026
Дводушність — карпатське уявлення про людину з двома душами: одна лишається в тілі, друга виходить уночі й діє окремо. Таких людей називали двоєдушниками й пояснювали через них нічні польоти, перевертництво та раптову негоду.
Що це таке
За цим уявленням людина може мати не одну душу, а дві: власне людську й другу, іншої природи. Удень різниці не видно — вночі друга душа полишає тіло й діє самостійно.
Тіло в цей час лежить нерухоме, ніби мертве. Записи одностайні в одному застереженні: будити двоєдушника в такому стані вважали смертельно небезпечним, бо душа могла не встигнути повернутися.
За якими ознаками впізнавали
Народження «в сорочці», тобто в навколоплідній оболонці. Подвійний ряд зубів, зрощені брови, надто густе волосся. Неспокійний сон і розмови вві сні.
Ознаки ці, звісно, довільні. Вони описують не властивість людини, а спосіб громади пояснити, чому підозра впала саме на цю особу, — рівно так само, як це працювало з відьомством.
Що приписували
Нічні мандри й польоти, участь у зборищах, здатність набирати вигляду вовка, пса чи коня — звідси прямий зв'язок із вовкулаками та перевертнями.
Окремий і найцікавіший сюжет — боротьба за погоду. Двоєдушник нібито підіймався в градову хмару й бився з чужим двоєдушником: свій відводив град від села, чужий насилав.
Після смерті такій людині приписували ризик стати упирем, якщо під час похорону не вжити застережних заходів.
Хто вважався двоєдушником
Найчастіше — босоркун і босорканя в закарпатських записах. Частина матеріалів пов'язує дводушність із мольфарами та відьмами, але це не тотожні поняття й змішувати їх не варто.
Важливо, що двоєдушник не обов'язково лиха постать. У градових сюжетах він захисник: село могло знати свого двоєдушника, шанувати його й покладатися на нього в негоду.
Де це записано
Основний масив — гуцульські й закарпатські матеріали кінця XIX та початку XX століття. Поза Карпатами уявлення трапляється значно рідше, а в степовій традиції майже не фіксується.
Це добрий приклад того, наскільки регіональна народна демонологія: сусідні краї могли мати геть різні пояснення тих самих явищ — граду, хвороби, нічного страху.
Чим це не є
Дводушність легко сплутати з перевертництвом, але механізм у них різний. Вовкулака перекидається сам, тілом: людина зникає, звір з'являється на її місці.
Двоєдушник лишається лежати вдома. Діє не він, а його друга душа, яка може прибрати звірячого вигляду. Тіло й дія тут розділені — саме тому будити його вважали небезпечним.
Так само не варто автоматично ототожнювати двоєдушника з відьмою. Відьомство в записах — це набуте вміння шкодити, а дводушність — вроджена властивість, з якою людина нічого не могла вдіяти.
Часті питання
Людина, якій приписували дві душі: одна лишається в тілі, друга виходить уночі й діє окремо від нього.
За народженням «у сорочці», подвійним рядом зубів, зрощеними бровами, неспокійним сном — ознаками довільними й підібраними заднім числом.
Не обов'язково. У сюжетах про боротьбу з градом він захищає власне село від негоди.
Переважно в Карпатах — на Гуцульщині та Закарпатті. В інших регіонах воно трапляється значно рідше.
- Володимир Гнатюк, «Знадоби до галицько-руської демонольогії», Етнографічний збірник НТШ, т. 15, 1904· фольклор
- Антін Онищук, «Матеріали до гуцульської демонольогії», Матеріали до української етнольогії, т. 11, 1909· фольклор
- Володимир Шухевич, «Гуцульщина», Львів, ч. 1–5, 1899–1908· фольклор
- Анатолій Пономарьов (упоряд.), «Українці: народні вірування, повір'я, демонологія», Київ: Либідь, 1991· академічне
- Володимир Гнатюк, «Знадоби до української демонольогії», Етнографічний збірник НТШ, т. 33–34, 1912· фольклор